ПОВСТАННЯ АНДРІЯ ЗАЛИВНОГО
І
Де оспіваний задуманий поетом
Сивий морок звис над сонним містом, –
Кинуто революційним комітетом
Наче іскру в порох терориста.
Наказ дано (коротко й суворо):
Вдарити й розбити ворогів.
Спало тихе місто і не знало – скоро
звідкись грізний гримне стріл.
Над безлюдністю провулочків порожніх
Білий ранок опалево плакав.
Раптом п-ббах! –
І другий, третій стріл тривожний,
Кулемет нервово за-та-та-кав…
Легко так дісталась перша перемога:
Ворога змішав безумно смілий напад.
Парцирник здобуто… Ах, не йде підмога…
І серця тривога стисла в чорних лапах.
Затремтів напружено мотор,
Мов приріс наган до пальців.
Ох, уже стискає міцно коло ворог,
Кулі чітко чучать в панцир.
…А надвечір – все укрив туман.
Сніг лягав (так м’яко-м’яко танув…)
На заціплений в рукав наган,
На червоно-чорну рану.
ІІ
Хтось вночі заломить у смертельній тузі руки…
Наче хвиля, защемить печаль:
Жалібні Шопена звуки
Розіллє ридаючи рояль.
Душ блакить, пекучо повна вщерть,
Розгорілась, ятриться любов’ю:
За життя розплата тільки кров’ю,
Тільки смертю переможеш смерть.
ІІІ
Гарячково стукав, поспішався телеграф,
Знову кинув іскру комітет:
– Кров горить на наших прапорах,
Наша кров.
Вперед!
1918-1919. Журнал МИСТЕЦТВО. Київ, 1919, ч. І, с. 23, передрук із ВПЕРЕД, робітничий календар за рік 1929. Нью-Йорк, вид. Союзу українських робітничих організацій, 1928, с. 93.
(3 votes, average: 1,67 out of 5)