ВУЛИЦЯ МАЛИШКА
В тому місці, де любив Малишко
Слухать солов’їв з дніпрових круч,
Вулиця – немов посмертна книжка
З строфами будинків одноруч.
А літа минають за літами…
Там, де вчора колихався ліс,
Путівець отой під яворами
В магістраль Малишка переріс.
Він іде – дерева виростають.
Він іде – бентежиться струна,
І жагуче-спрагло припадають
Промені до кожного вікна.
Він проходить через всю Вкраїну,
Крізь минуле, сутнє і майбуть,
Через пісню, де матуся сина
На світанні виряджала в путь.
Він іде, простий і справедливий,
Через людські радощі й печаль,
А за ним басують хлібні зливи
І зростають брості для клечань.
Він неправду спалює квітасту
Словом, гостролезим, як багнет,
І веде поезію у наступ,
Наш прапороносець і поет.
Мо’, не завжди прихилялась слава
І небесна ангельська лазур?
Він у тиглі серця перелазив
Українську пісню і сльозу.
Він виводить сонце вранці-рано
За ліси, левади та луги.
Ось іде – й за синім океаном
Синіють від люті вороги.
З полум’я-побоїща, із диму
Вийшов до поета Прометей.
З отаким надійним побратимом
Вже над ним не владні й сто смертей!
У поета є одна прикмета –
Він доби й землі своєї син.
Ти виходь на вулицю поета,
Коли зможеш так іти, як він.
(3 votes, average: 4,00 out of 5)