ПОЕТИЧНЕ СВЯТО В ГОЛОСІЄВІ
Надвечір’я осіннє і раннє,
І призахідне сонце в імлі.
Тепло, тепло, хоч літо уже й здаленіло,
Тільки бабине, біле – на гіллі в саду.
На алеях – стільці,
І люди якісь притишені
Чи заворожені осінню, садом.
Де ще пізні яблука – в поріділому листі,
Чи перейняті духом високим,
Що завжди отут панував…
Щось мені заважає вслухатись,
Щось мені заважає збагнути
І слова, і рядки, й голоси…
Чи колюче пагіння опалих троянд,
Ще к зимі не прикритих землею?
Чи парад передсмертний осінніх квіток?
Чи оті літаки гомінкі,
Що пливуть на посадку в Жуляни
Й поціляють точнісінько в сонце,
А до того з них кожен чомусь
Зазирає в садибу Максима?
Чи той песик сусідський,
Що, знай собі, все дзявкотить,
Мов найнявся на сонце брехати?
Чи той дим, що клубоче із купи опалого листя
Із суміжного двору?
(Хтось додумався, бач,
Пригостити осіннім димком
Цих численних поетів.
А вони хоч би що:
Читають, читають, читають…)
Що ж мені заважає
Дослухатись нас,
Голосних і тихеньких,
Манірних і щирих – і різних?
А-а, це ти, яблуневий листочку,
Впав на руки мені
І, сухенький, своє відробивши, мовчиш…
Мій листочку з осіннього саду…
(2 votes, average: 4,00 out of 5)