ПІСНЯ ПРИ КАГАНЦІ
Пісні, пісні – народна доля
Та споконвічний волі клич –
Наслухавсь я вас у неволі
І досвітком, і в пізню ніч…
Руда солома на долівці
Мов ожива від каганця.
Бабуся гладить по голівці:
Мале ж зростає без отця.
Стара ще спасти не лягала
Та моїй неньці докоря,
Що вже давно до рук не брала
Священну книгу – “Кобзаря”.
Зима в сумні сопілки свище.
А книга та коло ікон,
Її фашисти не взяли ще
Разом з іконами в полон.
І вже нема коли й згадати,
Що домовик заліз на дах,
Як починає стиха мати
Про гайдамаків по складах.
Вже воріженьків України
Ярема гнівний покрошив…
І шкода хлопчиків невинних,
Що Гонта в Умані рішив…
А далі голос той надривний,
До болю рідний і сумний,
Про долю горду Лимерівни
Думки вкладає в розум мій.
Про Морозенка, про Мороза
Мені присняться дивні сни.
Скінчиться пісня, бризнуть сльози:
– Отак і ви, мої сини.
Ще довго ненька річ вестиме
Про тих, хто впав за рідний край,
То про Кармалюка Устима,
То як в бою згорів Нечай…
Стара бабуся тужно охне,
Складе вузли болючих рук…
А на печі, де жито сохне,
Лежить принишклий Кармалюк…
Пісні, пісні – народна доля
Та споконвічний волі клич –
Наслухавсь я вас у неволі
І досвітком, і в пізню ніч.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)