МОТОЦИКЛ “ІЖ-56”
Батько на нім не катався ніколи,
Їздив до “натиків”, до ХТЗ…
З поля – додому, з дому – на поле.
Очі заплющ – він і сам привезе.
Роси досвітні його умивали,
Сонце втирало сухим рушником.
Був він для батька – не много, не мало –
Справді моторним помічником.
Мама, нагрівши окропу, бувало,
Здалеку ще, за версту, з-за гори
Голос того двигунця пізнавала
В зморені й тихі такі вечори.
Скільки, залізо, тобі ще до смерті
Бачить зосталось шляхів і мостів?
Друге сідло, як і перше, потерте:
Трапиться ж завжди когось підвести.
А в дощову не комбайнову пору
Батько, – як сонце над хату – зрина.
Курям з кишені сипне серед двору
Першопшеничного першозерна.
Півень на зернята вказує дзьобом,
Сам же клювати не поспіша.
Довго скидає промаслену робу
Батькова добра й сувора душа…
…Я коло того моторного спадку
Думав і плакав, і в тузі ходив.
Що ж ти стоїш? Привези мені татка?
Ключ увімкнув і движка розбудив.
Важко зітхнувши димком синюватим,
Роги потер він об руки мені,
Мов – не спішіте до брухту здавати,
Ще по асфальту піду й по стерні.
З другої перемикайте на третю,
Тільки вловіть переключення мить…
Батько покинув курить перед смертю,
А двоколісний не здався, димить.
Став виглядати отця на причілку.
Тільки ж з якої тепер сторони?
Їде наш батько – артільная бджілка, –
Та й не доїде уже з далини.
Радість пшенична і сум неврожаїв…
Ночі і дні, ночі і дні…
Їде наш батько, ось-ось під’їжджає.
Тільки – у пам’яті.
Тільки – в мені.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)