МАТЕРІ, ПЕРЕСИЛАЮЧИ НОВЕ ВИДАННЯ “КОБЗАРЯ”
Є в тебе хліб і світ вікна й екрана,
Не затужилась ти й за молоком…
А я тобі, матусе, хоч нерано, –
Цей вічний дух, де грифель Касіяна
Братається з Тарасовим рядком.
А правда, ми таку вже книгу мали?
Та, видно, десь кутчани зачитали…
Коли метелик Климка-каганця
Жахався вечорами пелехато,
Із уст твоїх, очей, твого лиця
Кобзар заходив думно в нашу хату.
На полику ми, діти-пташенята,
Не пропустили жодного слівця.
Тоді топтав фашист землицю нашу,
Та наші душі не окупував.
І ми вчували, як на силу вражу
Незламний Залізняк меча кував…
Коли прийду з дітьми в твою хатину
І ти заплачеш, привітавши нас,
Прошу тебе, матусе, “Катерину”
Ти по складах ще прочитай хоч раз…
Наперекір хворобам і біді,
Так, як тоді, матусе, як тоді…
І як воно? Така епоха вчена,
А кріпакова сила незнищенна.
Любов і гнів, сльоза його гірка
Через віки нам душі пропіка.
А жив він правдою до згину, до спочину…
Тож побажай того твоєму сину.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)