ДРУЖИНА ДИПЛОМАТА
Нехай на душі гризота
Чи просто засумувалося по дому,
Дери в привітній усмішці рота,
Не зіпсуй чоловікові прийому.
Поклон в один бік
(А щоб ти був сказився ще мленьким),
Поклон – у другий
(Ця – начеб непідступна личина),
Поклон – у третій
(Лучче б тебе на кропиву вихлюпнула ненька),
Поклон – в четвертий
(Цей хоч красивий мужчина)…
Що пригубити? Що з’їсти?
Де мовити слово, а де не встрявати в балачки?
Ах, ці дипломати! Ах, артисти!
Погляди – в тебе,
Як в бутербродики палички.
Скинути б панцир модного плаття
Та з розгону – в Рось між латаття.
Зняти б оці давлючі черевички
Та – по маминому бережку, по траві,
Та підставляти б рідному вітрові личко,
Та відчути б землі грудочки живі…
Але ж маєш відповідальну справу:
Так тут прожити, як зіграти виставу.
І для тебе немає: “уже несила…”
Немає: “ломить у попереку” чи “болить голова”.
Ти для всіх господиня, привітна і мила,
А тим часом – мужеві подруга бойова.
І, може, від того, чи ти світлолика,
Залежить успіх твого державного чоловіка.
І, може, від того, яка ти ловка,
Залежить… міжнародна обстановка.
А вже коли залишитесь удвох,
Викажеш йому усі свої “ох”,
Пожалієшся, чом душа печальна і тривожна,
І можеш навіть заплакати стиха.
Тепер, коли вдвох, то вже можна,
Тебе зрозуміє твоя мужня любов і втіха…
І він, відклавши проблеми світові,
Стомлено сяде коло тебе, як по обжинках,
І, мов дитину, погладить тебе по голові,
Бо ти й справді у нього славна жінка.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)