07. НА КУЦІВКУ
Підтюпцем ішов Іванко,
Ставив ноги легко, шпарко.
Вже діставсь “Озір”.
Смуги поля розмаїті –
Сонях, гречка, свіжі квіти
Милували зір.
Тут, ліворуч од могили,
Смужку й батькові “вділили”.
Житце поп’ялось…
Йвась побачив вперше нині
Шкоду – тирла ховрашині –
Стебла без колось.
Їх рукою злегка мацав:
“Ось де гине наша праця” –
Пригадав слова
Неньки, мудрі, серцю милі.
Опинився на могилі.
Сонце облива
Сяйвом жовтий лан пшениці,
Томить варом тіло жниці.
Хиляться жита.
Диха вітер безупину,
Цвіту гречки білу піну
Хвилею хита.
А ген-ген на видноколі
Синь проткнули дві тополі –
Степу вартові.
Сосен гай нових насаджень.
Йвасю дивно: скільки вражень?..
Все нові й нові.
Гей, Андріївка вже близько.
Крок прискорює хлопчисько.
– Трохи підбіжу…
Битий шлях з Єлисавета.
Йвасик бачить від кувету
Куцівську межу.
Думав він: “Дійду до “стану” –
В допомозі кревним стану.
Хоч татусь крутий,
Та він змінить свою вдачу:
Ненька впросить… Я побачу
Київ золотий.”
На околиці Куцівки
Він спитав якоїсь жінки:
“Де тут становий?
Розкажіть мені, будь ласка.”
“Мур там, хлопче, до піддашка,
Завжди вартовий
Не пускає біля брами.
Ти до татка чи до мами?..
Хтось сидить?..” “О, ні.
Батько ще не сів за грати.
Ось пакет у стан віддати
Велено мені.”
“А… Іди ж ти до базару.
Он чабан жене отару.”
Звивсь батіг. “Треш-треш!”
“Петре, словом не загаю:
До “казарми поліцаїв”
Хлопця доведеш.”
“Тьотю! Дяка за пораду!”
За отарою позаду
Ледве поспіва
Йвась, притисши торбу-ношу.
Геть малого листоношу
Вкрила курява.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)