БРАМА
У грі нелюдській,
В спразі неприродній,
Потрясши ланцюги прикрас,
Важкою зморшкою напнувся
владний м’яз,
Обняв краї
Спокійної безодні.
Підніс,
Як пожаданний келих,
Широку браму в вишину,
Широку браму,
Грішну і земну,
Мов круглий перстень на руках дебелих.
І творчий хист,
Що не втомивсь,
Не вистиг,
Снопи принадних зел на камені поклав,
Як груди дів,
Гарячих і нечистих,
У шпетних ігрищах уяв.
Так щедро кинув семенасту брость,
Як звик на ложе кидати коханку,
Що зна любовний піт,
Важких запліднень млость,
І ситий сон,
І спрагу на світанку.
На брості – квіт,
На брості – квіт, мов око
Розпаленого самкою самця
Ще тих століть,
Коли в серця
Вливалась пристрасть хтивого барокко,
Що плинула з віків
старого лабіринта,
Що поєднала іздаля
Вкраїнських брам рясне гілля
З вільготними акантами Корінта.
І той акант – не лавр
На голові державця,
І брами щедрої ніхто не розчиняв,
Щоб бранців пропустить
З подоланих держав.
Бо шлях звитяг крізь браму не прослався.
То брама
пристрасті пригнобленій і лютій
Старих століть.
Одягнені в шарлат,
Тоді здвигав свої дзвіниці злотокуті,
Мов пишні бунчуки,
Бундючний гетьманат.
Тоді, немов бучний вінець,
На масне волосся степу
Поклав церкви свої Мазепа,
Поет,
І гетьман,
І купець;
Тоді, програвши гру одчайну,
Навчився бігати назад
Мазепин білий кінь, оцей Пегас без стайні,
Безхвостий Буцефал
Прийдешніх гетьманят.
Женіть того коня,
Хода його хай втихне!
Мов списа ржавого,
Дзвіниць ламайте тінь!
І мовкнуть дзвони,
Дзвони з-під склепінь,
Бо серце наше більше, аніж їхнє!
(2 votes, average: 3,50 out of 5)