Здиміє раптово і напружено

Related posts:

1. “Раптово усі поставали борцями…” Раптово усі поставали борцями. Усі з піджаків майорять прапорцями. А я – не борець, не трибун, не оратор. Дурна в […]...
2. “В хмаринці пахощів, раптово пролетілій…” В хмаринці пахощів, раптово пролетілій, В м’якому шелесті розкиданих тканин, В куточку кожному, в дрібниці кожній милій, В хисткому маренні […]...
3. “Мене раптово будять поїзди…” Мене раптово будять поїзди, відлунням тихий досвіток цокоче. В короткім сні лечу я поміж див і кулаками протираю очі. Уже […]...
4. ВОВЧИЙ ЯР Ану давай повернемо, Володько, в той Вовчий яр, де ми вовків не бачили. Давай пірнемо у вербовий лоскіт, в ожнище, […]...
5. “Розпочнім говорити губами без слів…” Розпочнім говорити губами без слів, Як без слів розумієм жалі журавлів. Як ми порозумілись очима лишень, Перших бджіл так приваблює […]...
6. “Сміялись загонисто-дзвінко…” Сміялись загонисто-дзвінко І всі споважніли нараз, І вже в коридорах будинку Луною відбився наказ. Цівок одсахнулися гади. Хтось крикнув, упав […]...
7. “Летить собі зозуленька та й кує…” Летить собі зозуленька та й кує про невтішне горенько про своє: прилетіла з вирію – все цвіте, куди ділось дерево […]...
8. “Я снив голубе водопілля…” Я снив голубе водопілля, Смарагдову радість дерев І запах цілющого зілля Під крильми заобрійних мев. Та безмір землі жовтожарий, Вітрів […]...
9. Прощання смислу – вирок і пророцтво прощання смислу – вирок і пророцтво словам не доторкнутися до слів допоки губи вимочивши оцтом не заговориш: істина – в […]...
10. СІТЬ Я надто довго був самим собою. Не через якісь сумніви, а через те, що все на світі має бути самим […]...
11. СЛУХАЮЧИ ПІСНЮ “ЛЕБЕДІ МАТЕРИНСТВА” Пам’яті Василя Симоненка Василю, ти чуєш, пісня твоя – Над опалим, над мокрим листям, Над смутком цвинтарним, На сльотою холодною, […]...
12. ПРО ЗЕМЛЮ Не полюбивши землю цю і хату, Не дайбо на землі цій доживати! Це – тратить час останній без пуття І […]...
13. ПОЕТОВІ В собі ти знищив рожі кущ дощенту. Ти вже не є – метелики, нашпилені на плюш. Душа твоя – паперу […]...
14. “істинно кажу тобі – зима…” істинно кажу тобі – зима так і час переступає тричі і нікого вічного нема нині понад нами чоловіче все воно […]...
15. “В Вас стільки сонця золотого…” М. Фабіановій В Вас стільки сонця золотого, Блакиті чистої, тепла, – Неначе з краю чарівного Вас хвиля моря принесла. І […]...
16. ХОТІВ БУТИ ЛЮДИНОЮ Щоб не крокувати – відтяв собі ногу (перестав і ходити до друзів) Щоб не вертіти непристойних фігур – відкусив пальці […]...
17. 1. МОЛИТВА Душе істини, вселися в нас і ясністю обмий нам сліпоту з очей. Зайди у наші немочі і приложи листок цілющости […]...
18. “На могилі стояло сонце…” На могилі стояло сонце – Тіні… Жабенятко у світ дивилось Тихо. Зозуленя собі слів шукало Тонко. Біля трав у степу […]...
19. “Стоїть у ружах золота колиска…” Стоїть у ружах золота колиска. Блакитні вії хата підніма. Світ незбагненний здалеку і зблизька. Початок є. А слова ще нема. […]...
20. Довірившись тонкому спирту слів довірившись тонкому спирту слів живеш як риба стоптуючи пальці де кратери звикають до землі як пастухи до різьбленої палиці як […]...
21. ВІДОЗВА ДО БАЛАКУЧОГО ГОСТЯ Ображати тебе не хочу я, прошу тільки, щоб ти зрозумів – не розстрілюй часу робочого кулеметною чергою слів! Поки ми […]...
22. На ліктях вже не мозолі на ліктях вже не мозолі на ліктях п’яти на золотисто-жовтім тлі зринаєш п’ятим у першого в блідій руці курмей зов’ялий […]...
23. СПОКУШАННЯ Лукавий біс, породжений хвалою, липкий та сласний, сотворив туман і, зграбно зістрибнувши з аналою, повів тебе в сади своїх оман… […]...
24. “Не помираю від хули…” Не помираю від хули І не полюю на хвалу я… Та як хвилююсь я, коли Мене нічого не хвилюю! Байдужість. […]...
25. Тонкого сну знакоме відображення тонкого сну знакоме відображення на дні ріки – чи доживеш до дна немов провини порскають ображено ламкі комахи з білого […]...
26. ОКТОСТИХ День повіки розплющає й отвирає сонне сонця око. Руки кладемо на вітер запашний й віддихаємо глибоко. Наші поринуть долоні в […]...
27. “Невидані книжки – з пригірклим рамки медом…” Невидані книжки – з пригірклим рамки медом У вуліях… у вуліях без бджіл. Нехай чекає все ще попереду, Та квіти […]...
28. НЕФЕРТІТІ в зіниці єхидна чорна пума що точить вино з місяця і гордість фараона в лезах уст ласкаво наказуєш жорстоко просиш […]...
29. ОСІННЯ ЕЛЕГІЯ Мов келихи, повні вогню золотого, Палають дуби в голубій далині. Не ремствуй, надіє! Стелися, дорого! Стояння скарбів пораховано дні. Вони […]...
30. ПІД СОНЦЕМ ОСЛІПЛЕНИМ Робота у Бога – це довга дорога, Де ми й моя влада занадто малі. Робота у Бога велика і строга: […]...
31. МІЙ САД Я посадила сад. І в білосніжну піну, Що легша за морську, пірнаю із гори. І вже не сад цвіте, а […]...
32. “Як вутлий човен, кинутий у бурі…” Як вутлий човен, кинутий у бурі, Я у неволі б’юся за життя, Шукаю в ньому точки опертя, Беззахисний, як пагонець […]...
33. ПОРТРЕТ Бабуся сидить на криниці – Навіки зупинена мить. Велична, як скіфська цариця, Бабуся моя сидить. Красива, молодша за мене, Мій […]...
34. НАДІЯ якщо нам усе це вдасться здійснити і всі ці сонця які ми плекали у вазонахкамерних бесід і келійних думок таки […]...
35. РАНКОВИЙ ЕТЮД Як хочеться красивих слів Своїх, твоїх, чиїх завгодно, Такий от настрій і погода, Що хочеться красивих слів. І гарно так, […]...
36. Я ЗНАВ ПОЕТІВ Я знав поетів, що колись без міри Були відважні в пошуках своїх. Тяжка трагедія сліпої віри Спустошила і скам’янила їх. […]...
37. “Вже все прощально. Я боюсь…” Вже все прощально. Я боюсь. Боюсь учора і сьогодні. Боюсь, що сам собі назвусь Таким, як був, як є, як […]...
38. НА СМЕРТЬ ПАНТЕЛЕЙМОНА КУЛІША Рукою водив перед смертю, писав у повітрі усе, що колись дописати не встиг, не зумів. Писання те потім злилося з […]...
39. СОННИЙ ДЕНЬ Безтурботність і світлий спокій… Сонний день всі думки придушив, Не шумлять дерева високі, Теплий мох підбирає кроки, І крім нас […]...
40. “відуміння мовчати позначується мовчанням…” відуміння мовчати позначується мовчанням. від чаїного крику у небі туга борозна. ти покинув крізь землю свій тихий нічний почаїв і […]...