НЕЗРЯЧА ЛЮБОВ - ПЕРЕБИЙНІС ПЕТРО

Ти десь поруч. Мовчиш ти, як поле.
Ніжний подих мене обійма.
Та не бачу тебе я. Довкола –
пітьма.
Пригорнися до мене міцніше.
Я засвічую пальці: ти – є!..
Я зіркими вустами невтішно
осягаю обличчя твоє.
Ах, яка ж ти нестерпно вродлива!
Це чоло, бровенята оці,
ямка ця невловима, як диво,
на тремтячій шовковій щоці…
Ніч. Я сплю. Я не бачу нічого.
Тільки тіні якісь навісні.
Та з подвійного смерку нічного
ти явилась мені уві сні.
Ах, яка ж ти і справді вродлива!
Це чоло, бровенята оці…
Ти сліпучо смієшся, як нива,
квітку сонця несеш на щоці.
Не проспати б тебе, не забути!
Силует. Лиш уява німа…
Я не сплю вже, пітьмою закутий.
Теплий подих мене обійма.
Я силкуюсь тебе пригадати,
повернути з туманного сну.
Я питаю темряву: яка ти?
Розриваю завісу нічну.
Ти десь поруч. І морок, мов гуща,
пахне шовком твоєї щоки.
Тільки тінь. Тільки проблиск болючий
Тільки пальці горять, мов свічки.

НЕЗРЯЧА ЛЮБОВ