Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові



ЧОЛОВІЧА РОЗМОВА

Живе в мені холодний страх за сина,
інстинктом предків стигне кров терпка.
Цей лід важкий до смерті я нестиму…
Вже краще б народилася дочка.
Росте дочка, смаглява і кирпата.
Вона не хоче гратись у війну,
вона не вміє закипати
і сторчголов стрибати в бистрину.
Їй сниться ніжна і вродлива мати.
Цвіте дочка рум’янцем на щоці,
народжена, щоб ляльку обіймати,
а не лічити шрами і синці.
Боюся я за сина, за нащадка.
В думаках про нього серце завмира.
Синівська доля грізна і нещадна,
і гра-війна – не вигадана гра.
Болить мене холодний страх за сина,
та всоте я гукатиму-таки:
– Ти не ховайся за широку спину,
в бою міцні потрібні кулаки!
Не відступай в затятому двобої,
кров предків хай у серці закипа.
Нехай не торжествують над тобою,
мій сину, зрада честі і ганьба.
Гукну ласкавій донечці-лілеї:
– Рости, цвіти, щоб мирний день синів!
Гукну я всім жінкам землі моєї:
– Народжуйте, народжуйте синів!

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

ЧОЛОВІЧА РОЗМОВА - ПЕРЕБИЙНІС ПЕТРО