ОСІННІЙ МОТИВ
І знов я стою
У пожовклім гаю,
Що серцю про старість нагадує,
А зісохле і тлінне
Листя осіннє
Крутиться й падає,
Крутиться й падає…
В душу мою.
І щемить моє серце, щемить
Од натуги осінньої туги,
Бо знову до серця
Шелестом б’ється
Одірване листя.
А серце тремтить,
Воно б’ється і рветься
Й за листям пожовклим летить.
А в садках,
Що відходять у тишу,
Кров’ю горить
Золотаве вмирання,
Ходять алеями тихі зітхання
І вицвіле листя на гіллі колишуть.
Завмерло кохання
Між сосон крислатих,
Зараз там холод осінній
І випрілий запах…
Зелена галузка
Комусь махнула, мов хустка,
Комусь на прощання,
А на безлюдних стежинках,
Покритих мерцями, –
Німа самота
І запущена пустка.
Я самотній стою
У пожовклім гаю,
Зітхаю –
Вдихаю і п’ю,
Легені наповнюю
В’ялим повітрям –
І на захід,
За сонцем у путь,
За шелестом вітру
Пускаю зітхання
І тугу мою.
Я замовк і стою
У пожовклім гаю,
Де щохвильки
З осінньої гілки
Бронзові сльози падуть.
І щомить
Моє серце щемить
Од натуги
Осінньої туги,
Що її до весни,
До весни не спинить,
Доки зеленню гай
Не одягнеться вдруге.
ІЗ ЗБІРКИ “МОТИВИ”, НА ВІДПОЧИНКУ, 1926 р.
(3 votes, average: 5,00 out of 5)