ДАРУНОК
Я не маю для тебе дарунку,
Бо всі речі – замалі, щоб тобі дати, –
(То мусіли б бути: комета, янгол, чудо);
Але таки я соромлюся й кришу
Ластівкам хліб, щоб закрити
Порожнечу моїх долонь.
Чи може молитися мені, як у середньовіччі,
Коли віруючих молитви
Ставали трояндами, ризами, коронами
Для Марії і малого Ісуса?
Так, я хочу молитися Тому, хто загорнений у сонце,
Бо молитва є звідні мости, веселки, аркади,
Що єднають коханців у чистім сузір’ї.
Він, Всемогутній, що підносить свій довгий крок через гріх,
Може ширити, як у Давида і Бетсаби, переказані міри,
Або впасти на багатих у серці, як склепіння собору.
Тoму я хочу молитися,
Хто знає нас глибше, ніж ми себе знаємо,
Хто сказав нам розкрити чаші, як тюльпанам;
Будьмо, як спраглі дзбани,
Що ждуть на росу Його ласки.
Він зробив нас криницями, що дають і не вичерпуються,
Полінами, що горять і не попеліють,
Колибами, що захищають, дорогами, що не перехрещуються,
Овочевими деревами, колоссям, чорноземом, сіллю.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)