ПЕРШИЙ СНІГ
Кривавий,
як очі,
що не спали
до теж кривавого
світанку,
мучені
жорстоким тираном-
невротиком
мозку,
як ті,
яким не вистачило
сліз,
щоб віддати їх
невблаганній суці
розпуки,
що теж до світанку
простояла над ліжком,
простоволоса,
з затисненими
ножицями уст,
і страшними синцями
під очима,
як нігті,
яких ще не видерли
з пальців
цілком,
навмисне –
щоб боліли довше
і дужче
як пальці,
піднесені до здивованих,
переляканих
очей,
що щойно торкнулися
боку,
де запеклá плитко
глибока
смертельна рана,
нанесена
кимсь незнаним
і нізащо,
як ті,
яких відрубано
від долоні
одним вправним
цюкненням сокири,
як ступня,
відрубана від ноги,
що в неприродно смішній
позі
лежить на долівці,
мов загублений
черевик,
як місце
на долівці
саме під перерізаним
горлом,
як стіни бойні,
покриті білими кахлями
для того,
щоб краще було видно
кров на них,
як сніжнобілий
листок паперу,
на який саме вибухнув
з горла
разом із кашлем
але без очевидної
причини
страшно великий
сплеск крови.
Віддих
велетенським білим,
знаком оклику
(запитання?)
зникає
в морознім повітрі.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)