“Тобі, що без геройства і без слави…”

Тобі, що без геройства і без слави
в покорі зустрічаєш кожен день, –
тобі, чий усміх, мов вітрець ласкавий,
одхмарює обличчя молоде, –

тобі, чиє любові повне серце
пробили леза чотирьох шабель, –
тобі, що прикликаєш дотепер ще
заблуканої долі корабель, –

тобі, що вмієш без надії ждати, –
тобі, що вмієш, як ніхто, простить, –
тобі – самотня, безіменна мати,
у вічність людства символом рости.