ГАРМОНІЯ
Ще на фронтах вбивало гармоністів,
Жахався Захід в сполохах заграв,
А в нас, на горе, не було що їсти,
Фашист усе понівечив, забрав.
Ходили по кутку сумні ворожки.
З чорноземлі проткнулись голки трав…
Та голос довоєнної гармошки
Ще в нашій хаті, в скрині, ночував.
Я чув, гармонь зітхала кожним ладом
Та згадувала многолюдний гук,
І батьків сміх у тракторній бригаді,
І доторки його мозільний рук.
І плакала моя страждальна мама,
І пестила гармошку, як живу,
Немовби в неї темними ночами
Печаль свою вливала світову.
Бувало, поки мати прийде з ланки,
То я уже тихенько й согрішу:
Барвистий міх, і гудзики, і планки,
Як ляльку, на колінах колишу.
А то якось в досвітній тиші хати
Вловив я звістку пагубно-гірку:
Гармонію збираюся продати
Сліпому на сусідньому кутку,
Який свою, пошмуляну в бувальцях,
Так по базарах людних затаскав,
Що міх протерся, зачіпались пальці
За вищерблений клавішів оскал.
І я матусі гладив коси русі,
Сльозою прикипав їй до чола,
Молив-благав горьовану матусю,
Аби гармошка й далі в нас жила.
Казав, що знову жито нам зародить,
Повернуться, хто виживе, з фронтів…
Тож так тії співочої породи
Позбутися смертельно не хотів.
Продаймо все: сорочку, миску й ложку…
Минеться пекло, буде ще й едем.
Не продавайте, матінко, гармошки,
Без пісні, мамо, й справді пропадем.
Усього і не виказать словами.
Носили дрантя, чуні, постоли…
Гармонія ж залишилася з нами,
Бо ми її таки не продали.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)