СЕРЦЕ (Уривки)
Солодко й тоскно, ах!..
Це кохання нестримне лине,
і розлука встає, як жах,
Срібло озер, України
в твоїх очах,
єдина!..
Під ногами
сніг
пломенистий.
Котяться гами
до ніг.
Над нами туманна блакить.
Це місто шумить і шумить,
велике
півнчне
місто…
Обличчя в тумані… Чиє?
І хто з ким на соняшнім герці?
Я стримаю серце своє,
українське
розхристане
серце…
Місто
північне,
велие,
я в обіймах твоїх…
Хоч похмуро-міцним монолітом
на козацьких кістках ти стоїш.
Ось морями встають обличчя:
чорнобриві,
старі,
молоді…
І все швидше і швидше, і швидше
серце б’ється й клекоче в груді…
Серце, козацьке серце!..
Не хили свого обличчя,
не личить
тобі тепер це.
Я зроблю тебе робітничим,
моє змучене серце!
…Слухай…
Ось він іде
і бере Петра за в’язи,
Його руки – грозові маси,
очі – повстання день…
Протинай же, думко, туман
електроном у морі стихії!
України старої нема,
як немає
старої Росії.
Із південного
із туману,
у польоті в невідані дні,
мерехтить Україна багряна
золотими крилами мені.
Наді мною вся в димі блакить
і сніг,
як сльози, чистий
лягає
покірно
до ніг.
А місто шумить і шумить…
Велике
північне
місто.
Ленінград, 1930
(3 votes, average: 1,67 out of 5)