У БУДИНКУ ПЕРЕСТАРКІВ
Дмитру Онковичу
У будинку перестарків – благодать,
Про життя не треба думать і гадать,
Тут живи хоч років триста –
не вмирай!
Привезли тебе із пекла прямо в рай,
Привезли чи привели
на вічний вік,
Ти ж такий державний,
Золотий і славний
Чоловік.
А в будинку перестарків теж весна,
А в будинку перестарків – новина,
Новина – дивина!
Закохався дід столітній –
борода руда,
А що в нього наречена
молода-молода,
Ще їй років небагато –
рочків сімдесят.
Я сьогодні виступаю яко сват,
Бо у них ніде нікого… Самота!
Правда, придане багате – їх літа.
Ой зібралось на весілля сто дідів,
сто дідів!
Ледве всіх я по століттях розсадив.
Ой зібралось на весілля
сто бабусь як одна,
Почали мені гукати:
“Пий до дна! Пий до дна!”
Першу чарку піднімаю за любов,
за любов,
Другу чарку піднімаю за любов,
за любов,
За святий і за солодкий,
світлий гріх,
Що єднає молоденьких і старих.
Третю чарку піднімаю за життя,
за життя,
Що сміється і ридає,
як дитя, як дитя.
Піднімаю слово-чарку як тамада, –
А яка красива сива молода!
А які шановні дружки і дружки!
Тільки п’ють вони безбожно
порошки.
А хіба ж я пив горілку на меду
За стареньку і сивеньку молоду?
Не напився… не упився… не уп’юсь!
Пив сльозу гірку й солону
за бабусь,
Пив сльозу гірку й солону за дідів,
Мов на власних похоронах я сидів.
Не гукав я “гірко! гірко!”, не гукав,
Бо сльоза текла із чарки у рукав…
(3 votes, average: 2,67 out of 5)