Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові






АПОЛОГІЯ ЛИЦАРСТВА

Там, де віками, за гірким туманом,
де турбить вічність у Роландів ріг,
любов була єдиним талісманом,
а талісман ще звався – о б е р і г.

Було життя осяяне красою,
любов і честь цінились над життя.
І що там смерть з великою косою? –
мужчина, лицар, сонячне дитя!

В моїх садах мелодії Провансу,
і жінка, жінка, жінка всіх віків! –
за неї лицар гинув без авансу,
вона чекала цокоту підків.

В монастирях, фортецях і столицях,
з глухих палаців, схожих на тюрму,
якщо він лицар, –
о, якщо він лицар!
вона троянду кидала йому.

Гриміли вальси, пурхали амури,
давили будні, смикала сім’я, –
жіноча туга билася об мури:
де лицар мій, молитва де моя?!

І хоч в’яжіть, хоч плітку або клітку,
хоч бозна-хто розкаже бозна-де,
якщо він лицар – жінка кине квітку,
на все життя очима проведе.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

АПОЛОГІЯ ЛИЦАРСТВА - КОСТЕНКО ЛІНА