НЕ Я Б’Ю – ВЕРБА Б’Є
Знов у Вербну святу неділю
Наламаю гілля в гаю.
Я нарешті до краплі виллю
Душу виболену мою.
Буду битися… Ох же буду!
Нині можна – у день верби.
Кого ж бити?
Тут стільки люду!
Маса люду.
Масив юрби.
Буду бити не всіх одразу,
Буду бити усіх – за все.
Он верба за людську образу
Повну жменю гілля несе.
Не я б’ю – верба б’є,
Замашна,
Запашна
Верба.
Висікає лице твоє,
Виганяє з душі раба.
Я візьму у верби гілляку
Та й почну зі своїх тілес.
Буду бити покірну… спину,
Щоб мій дух молодий воскрес.
А чому б не зайти в сільраду?
Чути сварку ізвідтіля…
Буду бити радянську владу –
За Михайла і Василя.
А за що? За мороз у клубі,
Та за ями, та за горби
На дорозі…
Дружечки любі!
Підставляйте вузькі лоби.
А верба моя ще безлиста,
Та гострилася на вітрах.
В сю неділю (як років триста!)
Виганяє з людини страх.
Вибиває руду пилюку
Зі старих і нових одеж,
Б’є нечисту, нечесну руку,
І ногу підступну – теж.
Не я б’ю – верба б’є,
Замашна,
Запашна
Верба.
Висікає лице твоє,
Виганяє з душі раба.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)