Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові

“Біла далеч – немов труна…”

Біла далеч – немов труна.
Устає сухостій хрестами.
Невідчутних пустель мана
Не кладе на розпуку тами.

Біловир по гінких горбах
Відправляє бутне весілля…
Хто в душі чебрецем пропах,
Алясканського прагне зілля.

Умирає гілля з льоду,
Гряне сонце – кривава рана.
Я снігами бреду й бреду –
Обітованих доль догана!

1972


“Біла далеч – немов труна…” - СЛАВУТИЧ ЯР (ЖУЧЕНКО ГРИГОРІЙ)