Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові






“Відгомоніла спрагла рівновага…”

Відгомоніла спрагла рівновага,
І тільки – спомин, як бутна мета,
І тільки – будня розбуяла брага
Мені допалює сухі вуста.

Прощай навік, блаженний супокою!
Мою рахмань і втрачені степи
В дочасну пору заступили млою
Чужинних міст брунатні черепи.

І я не хочу – не моя ж догана! –
Я не бажаю проклясти шляхи.

Така приємна і така жадана
Якась покута за якісь гріхи,

Що вже й одежа, в бродах перемокла,
Дорожнім сонцем починає снить.
І далеч простору, як меч Дамокла,
Грозить і надить, надить і грозить.

1946

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

“Відгомоніла спрагла рівновага…” - СЛАВУТИЧ ЯР (ЖУЧЕНКО ГРИГОРІЙ)