ПЕРЕДЧУТТЯ ПРОЗИ
О Господи! Чи думав я колись,
Що із благаннями звернусь до неба:
Мене до прози повернути треба,
Бо нерви вже вугіллям узялись.
Молюся, Боже, на твої дива:
Ти раниш словом і лікуєш словом.
І часом ми себе на думці ловим:
А хто ж ми є? Слова. Живі слова.
Моя новела на столі лежить.
Це теж слова, що спокійніше світять.
Помітять люди їх чи не помітять –
Не в тому суть:
Їм просто треба жить.
Будь щасна, прозо! Вирушай у путь.
Де ті, що знали “Вітер”, знали
“Шаблю”?..
Вже їх соцреалізмом не приваблю –
Від нього навіть пацюки хропуть.
Я вірю, що прийшла моя пора –
В мені поволі визріває проза,
Яку читач не викине із воза,
А візьме в дім,
Де слово не вмира.
В похід рушає словникова рать –
Дорога їй верстається велика…
А з-за плеча наглядачева пика:
– Приказано тетради отобрать.
Прощай, новело! Вже нема, нема.
З речей прозових ти була не гірша.
І знов не прозу, а оцього вірша
Записую у зошит крадькома.
28.ІІ.1980
(3 votes, average: 2,33 out of 5)