“Мов злодій, власну хату обійду…”
Мов злодій, власну хату обійду
І попрямую в поле стороною.
Була – й нема…
Хтось у моїм саду
Плоди зриває, вирощені мною.
Спритніший хтось,- такий, кому зоря
Із гаманця в похмуру нічку світить.
Холодним п’ятаком від ліхтаря
Лягає промінь на вологі віти.
Чужий вівчар озвався на цепу,
Чуже обличчя виглядає з хати…
Даруйте, люди! В ніч оцю сліпу
Хто виграв, хто програв – не розгадати.
Домівки я позбувся за борги:
Правдиве слово нині не годує.
Чи друзі ви, чи, може, вороги –
Вам заздрити було б, напевне, всує.
Нема притулку – це ще не біда:
Десь є душа, що ночувати пустить.
У чарці заіскриться не вода,
І на столі в полумисках не пусто.
В розмові щирій душу відведу,
А вранці уклонюсь тому порогу,
Що допоміг забути про біду,-
Та й потихеньку вирушу в дорогу.
Мені на Бога нарікати гріх –
Я сам цю долю визначив для себе:
Коли обід, коли пустий горіх,
Коли за ковдру – лиш окраєць неба.
Хтось виведе у простір степовий,
А хтось гукне, щоб підвезти на возі.
Та знають друг і недруг: я – живий
І не марную віку у дорозі.
Щодня стрічаю обрії нові,
Для котрих треба серце розкувати.
Живий!..
Але скажіть, чи ви живі,
Хто правдою навчився торгувати?..
22.I.1974
(2 votes, average: 4,00 out of 5)