Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові






СУПОКІЙ

Вечірня мла налляла із вікна
мені в кімнату сутінки холодні:
все стало сірим – стіни, стіл, вазони
і звук струни, як лопнула вона.

Нервово молоточком стука в скроні,
аж по кімнаті котиться луна…
Нехай собі… Вона ж того не зна,
що так було сто літ, як і сьогодні.

Ось я її пожежею заллю,
як тільки встану, світло запалю.

Але сиджу, вичікую, бо знаю,
що не посмію я цього зробить:
то мить хотіла в мене відпочить…
Нехай – інакше як її спіймаю?..

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

СУПОКІЙ - ПІДПАЛИЙ ВОЛОДИМИР