Звуки канули в безвість… Глухе піаніно у кутку причаїлось, мов чорних кіт… От і все. За хвилину стану грудкою глини […]

У лісі мертвому ялинки ростуть собі на чорнім тлі, немов не треба їм ні сонця, ні соків теплої землі… І […]

З розводами полумисок кленовий з блакиттю неба на самому дні пливе в степу, немов посеред моря… Як ніч вогні запалить […]

До хвилі хвиля, наче скибка чорна ріллі… Так ніч переорала річку, загнавши скраю неба склянку-місяць, немов леміш в глибоку борозну… […]

Перепочить присіли ми… Вода під кручею, немов крізь сон, стогнала, відхлинуть поспішаючи… Руда від глини хвиля хвилю переймала, зливалась і […]

Трав оксамит. Наче велети, буйволи. Соняшник жовтий. Міжгір’я. Ріка. Камінь стрімкий над святами й над буднями Чимось нагадує трохи бика. […]

Натомилася: дні немічені у роботі без відпочинку. Прилягла і здрімнула, як дівчина, крадькома, на часинку… І привиділося: незлічені копачі йдуть […]

…А він – стоїть на постаменті: “Візьми у наших гір снаги. Ми вибороли їх у смерті, щоб мерли наші вороги! […]

Він схиливсь у низькім поклоні, кам’яніючи тої ж миті: схили – зненавистю перемиті, грона – кров’ю синьо-червоні… Як флотилії, на […]

Дотлівають на дубі торішні листки, як жар-птиці сумні – дотлівають. Плачуть в сніг тумани. Кришталеві струмки оч пролісками промивають. Ще […]

Не мати нічого до бога. А доля йому не дала не те що прямої дороги, а й частки живого тепла… […]

Герой – мов буря, що зірвав покрівлі, як відсіч злому ворогу давав, та згинув сам у боротьбі нерівній, як метеор […]

Л. Талалаєві В гранітний берег хвилі б’є Міус, гудуть, гудуть невтомні естакади, глибинно й дужо дихає Донбас, цвітуть в Донецьку […]

Сплять під зорями хлопці в полях, там, де вітер густий і полинний. Їм сімнадцять! – берези шумлять. Їм сімнадцять! – […]

Упав, та так невміло, що усі почули і від подиву уклякли й повеселіли, що таки упав, немов цього й чекали […]