Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







ПЕТЕФІ БІЛЯ МУКАЧВСЬКОГО ЗАМКУ-В’ЯЗНИЦІ

Він схиливсь у низькім поклоні,
кам’яніючи тої ж миті:
схили – зненавистю перемиті,
грона – кров’ю синьо-червоні…
Як флотилії, на овиді
хмари гналися пурпурові.
У важкій гробовиць закові
йшли замучені, гнані, биті.
Йшли, запльовані жовчю ката:
“Ми чекали тебе сторіччя.
Хай про нашу журу засвідчить
жовтий місяць на чорних гратах.
Коли ніч цілувала ніжно,
як дружинонька незрадлива,
ми засіяли гірко ниву.
Хто без нас її людям вижне?..
Ми сміялися. Ми любили
гори, очі і груди білі.
Чи скарби своїх душ в могили
ми навік заховать посміли б?!
Хто себе обкрадати може –
той ніколи життя не вартий…”
Йшли повз нього і поуз грати,
повз холодні багнети сторожі.
Йшли брати, племена, народи
під знаменами й канчуками…

Перегримуючи громами,
він чоло, наче небо, підводив…

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5,00 out of 5)


ПЕТЕФІ БІЛЯ МУКАЧВСЬКОГО ЗАМКУ-В’ЯЗНИЦІ - ПІДПАЛИЙ ВОЛОДИМИР