ПОСВЯЧЕННЯ У СЛОВО
Нам треба голосу Тараса.
П. Тичина
Батьку наш Тарасе, громе піднебесний,
ти навчи гриміти, грозами цвісти!
Грізне твоє слово блиском-перевеслом,
гей, перев’язало сфери і світи.
Люд земний клекоче, слово сіє рясно,
та не сходить слово в атомнім чаду.
Громом треба, грому, батьку наш Тарасе,
хай гроза розбудить силу молоду!
Хай не знає слово муки і принуки,
хай у чесній пісні болем спалахне.
Зігріває пісня роботящі руки,
музикою повнить серце бунтівне.
Пісня наче криця вічного кресала,
у гранітних душах пломінь добува.
Пісня не вмирала, пісня воскресала,
з попелу вставала буйно, мов трава.
Батьку наш Тарасе, дай вогню у слово!
Ситих на планеті гнівом пропали.
Глянь у підлі очі, зблисни хмароброво
над скупим і ницим словом з-під поли.
Слово – це не просто звуки невловимі.
Слово – згусток думки, вічності луна.
Не вмирає слово, не спливає димом,
і ніяка сила слову не страшна.
Даймо тільки слову чистого огрому.
Ти навчи, Тарасе, грозами цвісти.
Ти навчи гриміти. Грому треба, грому!
Хай почують пісню здружені світи.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)