МІННЕ ПОЛЕ
Мій друже, фрази містиків ніколи
не заміняли справжнього знаття.
Ти бачив нескінченне мінне поле,
за межами якого – небуття.
Але про все на світі забував ти,
коли серед сухого полину
належало тобі розмінувати
в живій землі приховану війну.
Сапер, що знав усіх смертей секрети,
і ти – хлопчак, вразливий у біді, –
ви кожну мить між подихом і смертю
удвох ділили порівну тоді.
Русявий друг-сапер не мав заміни –
він серце мав і руки золоті.
Ти бачив пружний крок його до міни,
що був останнім кроком у житті.
Та не блукав ти стежкою кривою,
бо стежка у сапера лиш одна.
Від тебе під розкішною травою
і досі ще ховається війна.
Її осколок десь під серцем коле
і кожен крок, немов остання мить.
Життя твоє – затишне мінне поле,
де кожна квітка вибухом грозить.
Життя висить на зрушеній дротині:
ступнеш – і, може, небо спалахне,
і, може, ти комусь даруєш нині
життя, яке у кожного одне.
Мій друже, фрази містиків – полова.
Межа буття тумана і хитка.
Не весь полин зів’ялий прополола
твоя чутлива, зранена рука.
Ти йдеш, мій друже. Нерви – мов дротини.
В ногах трава холодна і німа.
Життя чи смерть! А ти вже не дитина.
Лиш крок – до міни…
Вибору нема!
(2 votes, average: 3,00 out of 5)