Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







“Кульбабо пам’яті, таке зелене поле…”

Кульбабо пам’яті, таке зелене поле,
так широко, аж боляче мені.
Мов ртуті стовп, піднявсь по губи голос,
аби здмухнуть пушинки мовчазні.
О земле, прорости!
Переіржавиш крицю,
сніг перемелеш, кістя перетлиш –
і виростеш високою горою,
щоб на людину глянути з узвиш…
Рухливий вузол, сплетені волокна,
крейдяна грудка, що ввібрала тінь,
листок свічада безнадійно зжовклий,
що віддзеркалив безліч поколінь.
Але відпустиш в небо насінину,
цей вузлик часу й пам’яті дрібний,
і випростаєш рвучко бадилину,
аби втолить жагу височини,
і знову жовто прозвістуєш квітень,
втішаючись майбутнім забуттям.
Дозрілу пам’ять знов роздмуха вітер,
щоб запліднити обшири життя.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)


“Кульбабо пам’яті, таке зелене поле…” - МОВЧАН ПАВЛО