АРЕНА ПОЛІТИЧНОГО ЛИЦЕДІЙСТВА
Ніби серед звірів у лісі я,
В хащі густі забрів…
Хтось каже: “Регламент… Комісія…)
А я чую гарчання вовків.
Пороззявляли широкі писки,
Вірні ідеї, як смерть – чумі,
Стрімголов у партійні списки
Поспішають глухонімі.
Відчуваю між нами загрозу,
Що веде до насильства й принуки:
Чим коротший в бандюги розум,
Тим довші в бандюги руки.
Життя у нас непросте,
Тому, щоб уникнути збурень,
Треба іноді слухать і те,
Що говорить відвертий дурень.
Нашого залу примітна обнова –
Військова виправка Іванова.
З трибуни представивсь затятим совком,
Він сидить, мов десантник перед стрибком.
Поговорили. Помахали руками,
Зробили до єдності крок.
Кажуть, обмінялись думками,
Не маючи власних думок.
Підступна система “Рада”
Мені аж ніяк не рада:
На кнопку кладу я палець,
А виступає неандерталець.
Пігмеї пнуться в корифеї
І приміряють портупеї,
Бо знають добре, що їм доля
Не усміхнеться без пістоля.
Втікаючи від кари небес,
Біг пес через овес.
Вискочив з КПРС
І вскочив у “мерседес”.
Товариство спритне і чудне:
Депутати і депутатки
Створили акцизами на спиртне
Ансамбль пісні і пляшки.
З ласки Мороза знову
Проект прийняли за основу.
Роздивились. А в тій основі
Чортик шкіриться в кожному слові.
На трибуні бунтує Наталія,
Вносить гнівно гучні пропозиції.
Соціальне позує каналія,
Намагнічена в секс-опозиції.
Від енергетичної катастрофи
Порятує нас тільки Йоффе.
Але за умови: якщо цей оратор
На трибуні не бахне, як четвертий реактор.
Йдемо до споконвічної мети
Під проводом Михайла Сироти.
Дай Бог, щоб, зачарована метою,
Не стала Україна сиротою.
Планами соціальними обуян,
Як миру оливкова віть,
Стоїть на трибуні Стоян.
То нехай собі там і стоїть!
Роль у боях аж ніяка,
На тілі ані рубця,
Та вдягається, як вояка,
І приймає пози бійця.
Нас чекають нові вершини,
На які шугонемо з низин,
Але мусим окремі меншини
Підняти до рівня большин.
Верховна Рада накладає вето,
Немов несе Указ до туалету.
Дограється! Її в наступний раз
Упхають в історичний унітаз.
Павлик Морозов і Саша Мороз
Хлопці з одного загону.
Далі хай мчить собі їх паровоз,
А ми помахаєм з перону.
Петро Симоненко кричати звик,
Коли ще сидів за кермом обкому,
І стає на трибуну, як на броньовик,
Щоб не дати пощади нікому.
Зганьбили давно депутатські мандати,
Нездатні нічого народові дати,
Діячі, що давно всіх людей ошукали,
Сновигають по залу, немов шакали.
Перш ніж канути в Лету,
Що ж натворили вони?
Хотіли накласти вето,
А наклали в штани.
Хоч як демократію не погань
Довго і нудно,
Зробити це так, як Довгань,
Тямущій людині трудно.
Радує думка одна,
Що вібрує на грані прозріння:
Коли вже впадемо до дна,
Сповільняться темпи падіння.
Ставши на комуністичні котурни,
Демократів ганьбить – не складає труду.
Саме тому знов маємо урни
З прахом Конституційного суду.
Хто говорить багато і всує
І літає, як мокра курка,
Той залюбки голосує
За кожного придурка.
Говорили про все потроху,
Хто б на трибуну не вліз,
Прояснивши сутність епохи
Непогамовний балакунізм.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)