Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові



Війна з греками

Поховавши свою матір,
Знов в поході Святослав:
Він іде уже на греків,
Він уже й гінців послав.

“Я зову на бій вас, греки,
Я на Грецію іду,
На лукавство й хитрість вашу
Я полки свої веду”.

І сказали хитрі греки:
“Князю, ти на нас не йди,
На якусь країну іншу
Ти вояцтво поведи.

А у нас земля багата,
Ми заплатимо тобі…
Нащо будем ми сваритись
І вмирати в боротьбі?!

Скільки в тебе війська, князю,
Ти скажи нам це одно, –
І вояк твій кожний має
Зброю, золото й вино”.

І, довідавшись про кількість
Святославових полків,
Греки вдесятеро більше
Виставляють вояків.

І коли на бій зійшлися,
Князя жах на мент пройняв:
“Одурили хитрі греки!” –
Гнівно крикнув Святослав.

“Вояки! Як мури стійте,
Не гасіть у серці гнів,
Не вкривайтеся ганьбою
Безсоромних боюнів!

Умремо – ганьби не буде.
Втечемо – навік ганьба!
Ще нікому не відомо,
Чим скінчиться боротьба!

Хай же сурмлять наші сурми,
Ллється пісня бойова,
Хай поляже серед бою
Перша княжа голова!..”

“Де твоя поляже, князю,
Від ворожої руки,
Там і наші хай поляжуть!” –
Закричали вояки.

І заграли срібні сурми,
І забрязкали мечі,
І земля укрилась трупом,
Кров розілляну п’ючи.

Як тікав хозарин битий,
І болгарин, й печеніг,
Так тікали й греки з бою…
Святослав їх переміг.

О, коли б бажання тільки,
Віра, сміливість, любов!
Так, як лицарі колишні,
Били б ворога ми знов.


Війна з греками - ОЛЕСЬ ОЛЕКСАНДР