В ЛУВРІ
1
Венера Мілоська
Чого неспокійний мій зір,
Чом туга мене не покине?
Шукаю тебе з давніх пір,
Венеро Мілоська, богине!
Тобою я марив, повір.
Ця грація, ця простота…
Ні, ні, ти – земна! Не богиня!
Твої цілувались уста!
В очах сяяла іскорка синя…
І посмішка ця не свята!
Не з неба – з землі ти прийшла!
Ці мрійно прижмурені очі,
Цей мармур – в нім стільки тепла!
А що, якби ти ожила?
О вродо!
О чари жіночі!..
2
Ніка Самофракійська
Чи вчулося? Щогла скрипить…
З далеких віків, наче зблизька,
Крилата ця жінка летить –
Перемога Самофракійська!
Вчуваються бою громи…
Її не забуду довіку,
Цю статую – жінку з крильми,
Цю статую з мармуру – Ніку!
Ввижається моря блакить,
Співучі над нами вітрила…
Ми бачимо: Ніка летить!
В напрузі розгорнуті крила –
Казково-прекрасний порив!
Скрип щогли, шум вітру морського, –
Мчить Ніка на крилах вітрів…
Така ти і є, Перемого!
Таку я тебе і зустрів!
3
Монна Ліза Джоконда
Чомусь уявлявся мені
Портрет Монни Лізи Джоконди
Великим полотнищем… Ні,
Маленький по розміру онде –
Між ініших – портрет на стіні.
З-за лісу голів, з-за плечей
Німкень, негрів з Магадаскару
Я бачу крізь натовп оцей
Очей її усмішку кару,
Цнотливу спокусу очей!
Немов ожило полотно, –
Безсмертна в нім сила принади!
Хвилює студента воно,
Абата,
Матроса з Гренади –
Сьогдні. І вчора. Й давно.
Чарує краса молода –
Надбрів’я лукава підкова,
Коса, що на плечі спада,
І усмішка ця загадкова,
Хто тайну її розгада?
Я бачу тремтіння губи,
Я голос в тій усмішці чую:
“У небі не знайдеш судьби…
На мене поглянь, молодую, –
Земную мене полюби!”
Париж, 1956
(3 votes, average: 1,67 out of 5)