ТУТ СЕЛИЩЕ БУЛО
Воронки від снарядів, бомб і мін,
Рови, окопи і руїни всюди,
І печі обгорілі між руїн…
Тут селище було! Жили тут люди.
І як жили! Таке життя не всім
Дається на короткі наші роки…
Ні світла, ні тепла. Стоїть порожній дім.
Заходимо, – як страшно віддаються кроки!
Тут хлопчик русочубий в цій хатинці
Учився Леніна взнавати по картинці.
Тут по сусідству й ви жили, можливо,
Читали Пушкіна, збирали жниво.
Тут з діда-прадіда, із віку в вік,
Збирали мед, з беріз точили сік,
І, як велося в домі гречкосія,
Бенкетом відзначили Маковія.
Тут в урочисті дні, на свято Жовтня,
Куди б не глянув, скрізь, де б не пройшов ти,
Червоні майоріли прапорці:
На клубі, по дворах, в дитини у руці…
Пусте село, не йде із димарів димок.
Воронки від снарядів,
Вікна без шибок.
Тут бились ми вночі. Тут, віч-на-віч, в упор
Ішли ми на броньованих потвор.
Серця і нерви наші у ці дні
Були в сто крат міцніші від броні.
Крізь хугу, крізь бої пройшли ми триста верст,
Не “дранг нах Остен”, ні, – сказали, – “дранг нах Вест”,
На захід ми йдемо. І ноги наші в ранах,
І душі наші в ранах. Багатьох нема.
Уже ніколи їм не зустрічати ранок,
Хто впав під Луками,
А хто біля Холма.
Стоять пусті доми і двері на замках,
Оселі – мов покинуті шпаківні,
Ждуть – чи повернеться додому птах?
Повернеться! Настануть дні спокійні.
Поправим двері, вставим шиби всюди,
Затопим печі, й дим із димаря
Провозвістить у світ: живуть тут люди!
Знов хлопчик схилиться над світлом букваря,
Уздрить в нім пам’ятник Вітчизняній війні…
І я скажу: це пам’ятник мені!
Окоп і змах руки із зв’язкою гранат…
І хлопчик прочита: “Так воював солдат!”
С. Княжий Клин, 17.ХІ.1942
(2 votes, average: 5,00 out of 5)