Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







НЕДИТЯЧА ГРА

Я мав колись одну розвагу:
міну.
За іграшку вона мені була.
(Це потім я почув, що на дровітні
не встиг поліно чорне розрубати
ровесник мій,
вродливий хлопчик Женя –
з Івашківців, сусіднього села).

Збирали ми поліна за межею,
знаходили в торішнім бур’яні
і похапцем складали у багаття…
(Ще досі я оглушений луною
ще досі чорне полум’я жбурляють
мені в обличчя вибухи страшні).

Спішила моя звісточка до тата,
писав я закарлючками в листі:
“Живі ми і здорові. А осколок
перед весною витягнули з мене”.

“Який осколок?..”
Довго над фронтами,
обпалені тривогою солдата,
літали ще тиркутники прості…

Мене лиш випадково пощадила
та іграшка,
яка таїла смерть.
Живу, сивію…

Дивиться на мене
здивовано вродливий хлопчик Женя.
Його живим ім’ям назвав я сина.
Хай знає син:
хотів той хлопчик жити.
Хай знає син:
хотів погратись Женя,
та іграшки у нього не було…

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 4,67 out of 5)


НЕДИТЯЧА ГРА - ПЕРЕБИЙНІС ПЕТРО