ПЕТРАРКА ТУТ ЖИВ
Як схожий Прованс на країну Тараса Шевченка,
А Рона широка –
На велич і славу Дніпра…
Та тільки дорога сюди, у Прованс, далеченька,
В пошані історія тут не нова, а стара.
У Арлі – показують древні туристам арени!
В Гланумі – прадавній, ще з римських часів, саркофаг.
З старого живуть продавці сувенірів численні.
Старий млин Доде, мов жебрак, – став і руку простяг.
І от – Авіньйон, що високим обнесений муром, –
Колишня фортеця: ще й досі бійниці в стіні…
Я бачу ченців і черниць із обличчям похмурим,
Стрічаю робочих,
Які усміхались мені.
З ченцями немов бредемо у минуле на Роні…
“Столицею” вигнаних пап тоді був Авіньйон.
Жили ці вигнанці із Риму в розкішнім “полоні”,
Дивіться: що панський палац –
Стиль новий.
І фасон.
Мостом знаменитим милуюся – міст через Рону…
Люблю і шаную часів старовинних красу!
Та тільки я вирватись з папського хочу полону.
Не парам –
Петрарці любов і уклін свій несу!
Тут жив, у цім місті, великий Франческо Петрарка,
По цьому камінню ступала поета нога…
Пробачте нам, папи,
Раюйте в небесному парку, –
Петрарка тут жив! Цим земля мені ця й дорога.
Петрарка тут жив! Тут убивчі писав епіграми
На ваше розгульне, розбещене, папи, життя…
Любив тут Лауру,
Зустрівшися з нею у храмі, –
В сонетах увінчив її всім огнем почуття.
Петрарка тут жив,
В Авіньйоні померла Лаура…
Та тільки про це не сказав мені екскурсовод.
Це – люди сказали!
Не пап, не минуле похмуре –
Петрарку в серцях зберігає французький народ!
Авіньйон, 1956
(1 votes, average: 5,00 out of 5)