ЛЕГЕНДИ
Там, де море вічно грає,
Бунтівливе та безкрає,
Де баркаси йдуть ставриди
До квітучої Тавріди, –
Бачу: крізь віки сармати
Гонять змилених кобил,
Щоб нові степи займати,
Запалити небосхил
Там, де вітер, та ковил,
Та над присмерком могил
Кружить сокіл-легкокрил…
Чую:крізь віки в литаври
Б’ють, з війни вернувшись, таври…
Море піниться, шумить,
Заглушає грізну мідь,
Розлилося море – ген де
Ледве мріє: хить та хить, –
Викидає нам легенди
Із глибин тисячоліть.
Дівчину ведмідь кохав,
А вона втекла із милим
В море. Човном…
Гнатись вплав?
Кинутись назустріч хвилям?
Припадає він до моря,
Аю-Даг, красунь ведмідь,
Щоб те море випить з горя,
Дівчину вернути вмить!
Сто ночей він пив, сто днів,
Став горою –
Скам’янів…
Звісно, це – легенда, казка…
Правди хочете?
Будь ласка!
Бачу знову: пилу хмари
В Чорноморському краю,
Кримчаки женуть, татари,
Матір босую мою.
Прадідів моїх по полю
Гонять юрбами на схід –
У турецькую неволю,
У забутий богом світ…
“Пугу”, – пугач крикнув тричі.
То у морі байдаки.
То спішать у гості з Січі
До султана козаки!
В Кафі-городі – не в полі –
Хрестять турка у бою,
Визволять із неволі
Матір рідную мою!
Море піниться, гуде –
Зник і слід. Нема ніде…
Знає плем’я молоде:
Де легенда, правда де!
Пронеслись віки, мов коні,
Тільки тупіт з-під копит…
Сиваша вода солона –
Сльози предків. Сльози й піт!
Зникло все: і час, і люди…
Так було.
Та так не буде!
Там, де море вічно грає,
Бунтівливе та безкрає,
Мій усміхнений онук
Голубів пускає з рук.
Море й сонце – все йому
У радянському Криму!
Знищено старе дощенту!
У бою під Перекопом
Почали нову легенду
Ми, на диво всім Європам!
Гнали Врангеля навалом,
Вбрід форсуючи Сиваш:
За старим Турецьким валом
Світ старий – онуче, зваж! –
Ми добили врукопаш!
Там, де море вічно грає,
Бунтівливе та безкрає,
Де баркаси йдуть ставриди
До квітучої Тавріди, –
Бачу: скрізь, де не пройди,
Виноградники, сади, –
Праці нашої плоди,
Слави нашої сліди!
Там, де били ми барона, –
Виноградні стигнуть грона!
На півострів з континенту
Їдуть люди…
Крим… Весна…
Моря плескіт…
Де ж легенди?
Є легенди! Ось – одна:
Голубі в легенди очі,
В хусточці вона простій,
Вітер кофточку тріпоче,
Дві Зорі на кофті тій…
Виноград на сонці зріє,
Грає сила молода…
Цю легенду звуть – Марія
Бринцева.
Герой Труда.
Кримський день в солодкій млості…
Не за тридев’ять земель –
Приїздіть до неї в гості
У радгосп у “Коктебель”!
Там, де море вічно грає,
Бунтівливе та безкрає,
Йде легенда, повна мрій,
В кофті, в хусточці простій…
Ходять в нас живі легенди –
В космосі, на цілині.
Вчені. Шахтарі. Студенти…
Як легенди – й наші дні,
Що ходою йдуть упертою
В голубінь ясних століть…
Кожен може стать легендою,
Треба тільки захотіть!
Ялта, 1961
(2 votes, average: 3,00 out of 5)