СЕРЕДЖНИВ’Я
Вже повна жменя шумовиння,
Зерно розпарене горить.
Летить рука над гоном синім
І сіє стиглі кольори.
Пашня у жмені навіжено
Кричить про пору колосінь,
Коли дозрілля і жарінь
Стоять при стеблах цілоденно.
Та суть не в тім, чи є поліття,
Чий буде перший хлібозбір,
Важливо те, що гострий зір
Стинає крутню верховіття.
Бо то ж дзвінкі перепелята.
І хлібний пах на всі боки,
І стріха, і калач, і хата
З моєї сиплються руки.
Та ось по житнищах скажено,
По лінії мого життя,
По щойно спорожнілій жмені
Лихі навальники летять.
У безвіч – б е з л і ч їх, поганців,
З шаблючним вимахом руки.
І став мій люд в “кривому танці”,
Піднявши, мов щити, вінки.
Та до магнітної долоні
Пашниця щільно прилипа,
І посміхаються спросоння
Дівчата млосно на снопах.
Хоч вихори з усіх кінців
Біжать по знаку чародія, –
Лягають зерна у надію,
В мережу власних корінців.
Ляга в майбутнє цар-колосся,
Як у зачаття третій світ,
Як прорість у дозрілий плід,
У серцевину, в безголосся.
Пшениця та в питомі жмені,
З руки у руку – ланцюгом,
Від пратрипільця і до мене,
І, облоскочена кругом,
Врожаєм вибуха шаленим.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)