СПІВ 2-й

О, різдвяних на батьківщинi свят
незагладимі, незабутнi чари!
Ех! На машині Велсовій назад,33
через чужинного життя примари,
податися би до волинських хат
по півзабуті від дитинства чари
уяви, віри й чистоти… Aнy ж
їx ще зберіг од тих часів Підзбуж!

Темноту передранкових годин
враз сяєво розсунуло яскраве:
там, де над річкою скінчився тин, –
солом’яних верчів пала заграва
(приправ різдвяних неодмінний чин):
годованцева вивершилась слава!
Життя своє вигідне, сите й ласе
офірував на сало i ковбаси.

Яке це свято нюху i паху!
Будь всюди, Марку, поки не запізно!
Дім в пахощах кopiння й часнику,
у кyxні, як на ярмарку, завізно;
щось там шкварчить, парує; у кутку
на Буйду кіт Султан наїживсь грізно…
А на столі складають спритнi руки
ковбас лискучі кільця, мов гадюки.

А цього дня герой колій – Андрій
ковтнув уже перцівки із півкварти
i в спогади таких самих подій
вплітає дотепи й перчисті жарти,
аж баба Ксеня бурмотить: “Старий,
а розум як i був – ніщо не вартий!
От, замість роздавать дівкам перчицю
придбав би ти coбi вже молодицю!”

“Ах, бабо Ксеню! Мудрі, не дурнi!
Усюди вам ввижається весілля
та сватальнi вчуваються пісні!
Та пощо Козакові бабське зілля!
Цеж ви, баби, притока всій журні!
Ви ж знищили й Адамове дозвілля,
коли на Єву божая рука
узяла xвiст од райського Сірка.”

“Як це було? Засумував Адам
(в раю також находять хвилі суму),
що самітним він мусить жити там.
Бог одгадав його таємну думу,
одне реберце взяв йому, i сам
почав тихесенько coбi, без шуму,
стругати Єву; опісля під пліт
дав сохнути й подався на обід.”

“Та пришалався звідкілясь рудий
Cipко: понюхав – м’ясо… тай на зуби!..
Дохрумує реберцятко, радий,
що пожививсь… Виходить Панбіг любий –
нема вже Єви! Ухопив, гнівний,
Сірка за xвicт, утяв i, нам для згуби,
докінчив Єву. Так баби пішли
з Сіркової крутійської матли…” 34

“Ну й втяв же ти, Андрію! Тільки гpix
з тобою! А берись но до poбoти!”
Beceлі жарти, дотепи i сміх
до праці піддають смаку й охоти,
як лускотливий цугові батіг.
А дітвора, мов миші з-поза плота,
зглядається на дня такого речі
з розлогих плеч напаленої печі.

Яких же заслужила ти поем,
вкраїнська пече! Ставши патріотам
прибіжищем, фортеця i Едем,35
була ти необорним їм оплотом,
що хоронив їx од усяких тем,
якi б могли в них викликать скорботу
над долею народу й темним сумом
пошкодить травленню i мріям-думам.

А так на тобі кожен родолюб
безпечен був. Його спокуси світа
не вабили до мороку загуб.
На тобі він спокійно, многі літа
зростав, міцнішав, як підгірський дуб,
вигідно розкладав родові віти
й, відходячи на “Авраамле лоно”,36
лишав тебе нащадкам по закону.

Але про це Самійленко вже втяв 37
колись не зле. Почну з кінця другого,
де ще ніхто не зуживав октав.38
Без жарту й висміху: на щось такого
як наша піч – я ще не натрапляв
ніде у cвіті. Брак їй лиш одного:
могутнiх крил, щоб в бомбовознiй ролі
до “вороженьків” вдатись на гастролі! 39

Але Маркові i цього не брак:
піч для дитини – світ цілий у coбi!
Тепер славетний він Сінбад-моряк,40
везе з далекої пустелі Гобі 41
пісок злотистий i морцям на знак
ласкавости дає по жмені!.. Пробі!
Спинися, Марку, в щирій щедроті,
бо не зістане маку для куті!

Ой лишенько! Подумаєш – кутя!
Ну, добре! Піч – це степ! Тебе, дівчино,
я взяв у бран. А ви тепер, браття,42
князівну відбивайте! До загину
ми будем битись!.. В шалі завзяття
бійці уже вчепилися в чуприну.
Аж баба Ксеня, у руці копистку,43
на піч приносить миротворчу звістку.

Лишіть їm, бабо, в теплім тім кутку
час-місце для геройської забави!
Чи ж знати, – може тільки у гуртку
дитячому, із келиха уяви
скоштує дехто чарівну й п’янку
скороминучість пристрасної слави,
за котрою, по думці Дон Kixoтa,44
як за безсмертям тужить вся icтoтa.

Бо може статися, що довгий вiк
перейдуть не як лицарі, а – Санчі,45
iз мрією: не тис би черевик,
а там до бica вci світові ганчі! 46
Нехай шука на них направу й лік
той божевільний Дон Kixoт iз Манчі!..
Та й зрештою згадати би нам гоже,
що “цим малим належить царство Боже…” 47

Ах, ще би, ще би заслужила піч
всіляких вправпічнoї маніри!
Але пора вже спать, поете! Ніч!
Спить xyтip Підзбуж, люди сплять i звipi.
I тільки місяць, блідий як панич
тихенько став на зорянім подвір’ї
та підгляда, як сивий дід Мороз
на склі малює квіти тубероз.48

(2 votes, average: 3,50 out of 5)

Related posts: