Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові


ПОЛЮВАННЯ

Тягнеться предвічне полювання,
Все нові й нові ідуть стрільці,
Хитрий звір од вечора до рання
Водить їх, жене на манівці.

Йдуть стрільці. Завіяло дороги.
Біле сонце деренчить, мов жерсть.
Їм ввижаються блакитні роги
І лискуча оксамитна шерсть

Не один даремно вдарив постріл.
Не один зламався вірний лук.
Тут потрібно мати око гостре,
Тут потрібно мати гострий слух!

…В засідці сторожко наслухаю,
Од роси холодної тремчу,
Витягаю стріли, накладаю
Тихо, щоб і вітер не почув.

І, бува, ночами голубими,
В серце заглядаючи своє,
Бачу: звір жаданий, невловимий
Поруч – із джерельця воду п’є.

Постріл! Гей, стріло, не промахнися,
Подруго моя, не підведи!
Та летить під ноги збите листя,
В хащах загубилися сліди…

Не здаюся. Знов стою у тиші,
Вперто жду у сні і наяву
І, на вістря серце настромивши,
Туго натягаю тятиву…

ПОЛЮВАННЯ - ЛУБКІВСЬКИЙ РОМАН