Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові






ІІ Анданте. “Аве, Марія…”

Я загубився в чорному лісі,
Поміж деревами і світляками.
А ліс – у чорнім,
А ліс – без листя,

А в небі місяць – мов чорний камінь…
В чорній траві котиться камінь.
В чорній траві череп білів…

І затуляю обличчя руками:
– Аве, Марія!
Аве, Марія!
Аве, Марієчко, – понад містами,
І понад мертвими, і над живими.
Вже й понад нами, уже й понад нами
Летять чорнопері страшні серафими.
Небо палає…
Небо – як пустка.
Попіл на варті заступить горіння…
Вмерти б, – а хто нам гріхи відпустить?
Аве, Маріє…
Всі прийдемо в загробні долини,
В чорні ліси самогубств на руїні…
Хто там співає – “Аве, Регіна”?
Аве, Маріє…
Ніч проминає – день зазоріє,
Сонце всміхається звіру і птаху.
О, донеси і від мене, Маріє
Пригорщу праху,
Пригорщу праху:
Мертві
нікого
повік не засудять, –
ні ката в туніці, ні в тозі жерця…

Тільки в печах крематорію
люди
співають
хапаючись за серця…

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

ІІ Анданте. “Аве, Марія…” - КРЕМІНЬ ДМИТРО ДМИТРОВИЧ