“Завмерло в тиші віття тополине…”
Завмерло в тиші віття тополине,
Неначе прислухається воно
До співу, що проникливо так лине
З казарми крізь відчинене вікно.
У порту ту – п’янку і благовісну,
Що споконвік закоханих єдна,
Ішли дівчата – й теж почули пісню,
Спинились і завмерли, як одна.
В щемкій тривозі руки їх сплелися,
Але дарма вдивлялись у пітьму:
З вікна казарми тільки голос лився
Та ще гітара вторила йому.
Про що співав солдат?
Кого він кликав?..
Далеко десь, у рідному краю,
Жило дівча – любов його велика –
Він посилав їй вісточку свою.
Простий мотив – а ніжно як снувався!
Прості слова – а серце калата…
Кохав юнак і трішки сумнівався,
Чи дівчина чекатиме ота.
А може, і забула про солдата.
Причарувала іншого вона?..
І слухають, зітхаючи, дівчата
Той спів – за кілька кроків од вікна.
І хочеться їм хлопцю заперечить,
Гукнуть: – Неравда! Ти люби і вір!..
А пісня лине в теплий літній вечір,
Як лист, що не кладеться на папір.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)