РІДНІ МЕЛОДІЇ
Євгенові Бандуренку
Від слів отих, мов наговорено,
Чомусь хмелію без вина:
Мечі і струни, дружба зоряна
Й морська південна сторона.
А над усім отим – веселкою
Рядки прозорого вірша.
І вже коваль у кузні дзенькає,
Рибалка в море вируша.
І китобої десь під штормами
Пливуть, долаючи усе.
І кожна хвиля в морі Чорному
Пісні на гребені несе.
Пісні, тобою добре вивчені,
Чия мелодія дзвінка, –
Мов поцілунок щирий дівчини,
Що з моря милого чека.
Що вірно любить, а не пурхає
Поміж зальотників-гуляк…
Давно і я пісні ті слухаю
І не наслухаюсь ніяк.
Почую їх – і море бачиться
В своїй мінливості мені:
То біля ніг покірно лащиться,
То стогне левом в западні.
Та все ж признаюсь при нагоді я:
Подумав, каюся, не раз,
Що народилась їх мелодія
Десь під Борисполем у нас.
Де перший вірш і перші критики
Й дніпровських вод ясна габа,
Де зеленіють “оксамитівки”
І виколисують хліба.
Де ходить-бродить між просторами
Дитинство наше золоте,
Де біла ніч пливе під зорями,
Де біла яблуня цвіте.
Де небо губить сині блискавки
В роздолля ріднеє моє.
І навіть море по-бориспільськи
Мені шумить і виграє.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)