Автор: ІЛЛЯ ВАЛЕРІЙ

човни крізь дим тіла у сон глибокої квітки смерті в заплющених очах заснованих сухою летючою слиною ідолів далини які пестять […]

в порожніх очних ямах жерця гнізда повні пташенят які пурхають у крові нагих жінок із світочами над головами попереду ярма […]

совиний плач копнув смеркання до білої кістки іншого ранку де краєвид осліпив своє зелене око і продирається у ляк дитини […]

як із Місяця чадить повісмо біле хтось тривожить квітів ляк щоби крик холодний із людського сну у сон квітів впав […]

“квіток, Марись, квіток покля не маш діток, будеш мала діти впадуть з тебе квіти”. “відчини, Боже, ворота, бо йде на […]

хіба хто з поетів світу криваву корогву душі на таку високу гору зносив наче до розгойданого дзвона притис руку до […]

тиха смерть квітки прочиняє двері у вечір обернення ікарового крила на плуг похиленістю орача ховаючого за склепленими повіками очей дві […]

“Гей, на горі женці жнуть, да долом, долом долиною козаки йдуть”. не шукаю свою душу в краєвиді та й він […]

досвітнє дівування води обертається на зозулю плачем двотільця що розпадається на того чиї сни перепливають коні і ту у чиєму […]

червоні дими крови живлять сон орла на похиленій у зелень молитви голові Родогаста закляклим ляком чорного коня у чистому кроці […]

до схід Сонця вийшла з вишні ще коріння плаче в п\’ятах і до черепка поставить свій одламаний мізинець – гілку […]

ще пострілів не було копали яму за його спиною а як скінчили побачили що не могила то що на дні […]

у небі без сльози чистий голос бузинової сопілки знов проминувши жінку й воду дитина з заплющеними очима веде за руку […]

“що в головах ворон кряче а в ніженьках коник плаче” пісня копає криницю у дівочому тілі в якому опадають пелюстки […]

“ой прийшли ж ніченьки довгенькі, посвіти ж нам, коминку біленький”. вже повісмо чорне близько задиміли ночі над селом в дітей […]