ТРУДIВНИЦЯ
Хмуро дивилася школа,
В бовдурі глухо гуло,
Вітер вривався зокола,
Сумно в хатині було.
Мертва трудівниця-пані
Біла, як віск, на столі
Там почивала, заранні
Збувшися скорбів землі.
Рук і на час не складала,
Щиро кохала діток,
Листу якогось-то ждала,-
Тільки і знав наш куток.
За день одсунула книжку,
За день не стала робить,
Як опинилась на ліжку, –
Нічим було пособить.
В непогідь, стужу злиденну
(Певно, сама сирота!)
Зайде в хатину нужденну,
Словом усіх повіта.
Дасть, коли треба, поради,
Викладе все до пуття…
Боже! З якої б то ради
Їй відбирати життя?
Журно посходились дітки
Обік німої труни:
Втратили неньку сирітки,
Втратили промінь вони.
Вдарив і дзвін похоронний…
Нічого, мабути, ждать:
Треба людині сторонній
Шану останню віддать.
Дим закурився з кадила,
Серце зворушував спів…
Що дітвора голосила, –
Просто не чути попів!
А як на цвинтарі стали,
Кинули грудку землі, –
Гірко батьки заридали,
Аж надривались малі.
Мовчки вернули на помин,
Що громадяни знесли.
Якось не складувавсь гомін,
Навіть дяки не пили.
Та й розійшлися по хатах, –
Школа осталась пуста…
Хуга свистить по загатах,
Жалібно труп заміта.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)