Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові

ПОПЕЛИСТА ОСІННЯ СМЕРЕКА

1

Ти мені сказала, що три дні
тому між літаючого листу
бачила смереку на груні:
на боках – від моху – попелисту.

Ти мене покликала: ходім!
Бо її відбиток зяв в плесі.
Може, злі вітри у танці злім
вирвали з корінням і понесли,

а з-під хмари кинули в строми,
вихору здійнявши золотисту,
смеречину з гострими грудьми
на боках – від моху – попелисту.

Я кричу: не йди по сліду тім –
вдариш серце в золотій покрові!
Гостра бартка в розмаху страшнім
так відтяла віти смерекові,

ніби хтось в останню мить не зміг
бартку ту в чоло моє ввігнати.
Навіть якщо завтра йтиме сніг,
де на цій землі колядувати?

2

Сніг усе ж пішов.

Не йшов, а біг,

бо недовго – з хати і до хати.
Брав я слід, як пес.

Твій страх стеріг.

Я знайду,

кому колядувати.

Все ж був сніг як сніг –

як плоть жива,

що співа під хвоєю й смолою.
В чоряу ніч

між зорями Різдва

коник і ягня стоять з тобою.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3,00 out of 5)

ПОПЕЛИСТА ОСІННЯ СМЕРЕКА - ГЕРАСИМ'ЮК ВАСИЛЬ