Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові






ВЕСТ-ПОЙНТІВСЬКИ ДИПТИХ

І. ВИХОВАНЦІ ВІЙСЬКОВОЇ АКАДЕМІЇ В ПАРКУ

На крем’янистім березі Гудзона,
Житейську призабувши каламуть,
Американці дихають озоном,
Бо тут таки відпочинкова зона,
Дерева, води й птахи ще живуть.

На крем’янистім березі Гудзона
Між краєвидів дивної краси,
Прикрившись ім’ям Джорджа Вашінгтона,
Стоять мілітаристські корпуси.

А по алеях – хлопці в “адідасах”,
Красиві, мускулисті, – як один.
Поважні дами, малюки в колясках
Їм усмішки дарують навздогін.

Тут-туп… Розлогі для парадів плаци,
Трибуни розбірні – для глядачів.
Туп-туп… Ми не жалієм грошей, праці,
Щоб виростити смерті сіячів.

Помолимось – туп-туп – у древнім храмі
Та й знов – туп-туп, – ні звука, мов німі.
Луною – море крові у В’єтнамі
І корчиться у полум’ї Сонмі.

Флагштоки. Прапори смугастозорі…
Ще коло, ще хлоп’ята! Туп-туп-туп…
Луною – смерть і горе в Сальвадорі,
Дітей і стариків – на трупі труп.

Додаймо ще тупого топа-топа,
Нехай на наші м’язи, хлоп’яки,
В тривозі оглядається Європа.
І в Азії – по спині дрижаки.

Ще трохи… До гармат, що в землю – дулом.
Там пам’ятник полеглим воякам
(Колись полеглим… відійшло, минуло…
Придумав хтось… дивак… у землю – дулом!).
І треба далі, далі бігти нам.
…Як тихо тут. Ідилія, їй-богу.
Сидять гуртами люди на трав.
Дружніш, хлоп’ята, нумо в ногу, в ногу!
Подаленіли парком…
Ще живі.

ІІ. ДО ПІСТОЛЕТА ГЕРМАНА ГЕРІНГА В АМЕРИКАНСЬКОМУ МУЗЕЇ

А-а, ти сховавсь, виходить, ось куди!
Лежиш картинно тут на оксамиті,
Так нібито нікому в білім світі
Нещастя не приносив і біди.

Гарненький – чом не іграшка дитяті? –
І літерки “СС” на рукояті.
Це ж ти устрілив двадцять міліонів
Братів моїх в погонах, без погонів…
Це ж ти в безодню людовбивчих лих
Погнав одноплемінників своїх…
Це ж ти мені у малолітню душу
Дививсь своїм бездонним чорним оком…
Затисну серце, щоби ненароком
Музейну тишу криком не порушить.
Мій поводир душпастий Іоанн
Відчув одразу мій тривожний стан
І переакцентовує увагу
На допотопну історичну шпагу…

– Ходім, бо скоро візьмуть на замок
Музей. – І я оглянувсь у відчаю:
Із пістолета й досі йде димок,
Але ніхто його не помічає.
Невже? Ніхто? Не помічає?!

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

ВЕСТ-ПОЙНТІВСЬКИ ДИПТИХ - БРОВЧЕНКО ВОЛОДИМИР