“Світ нарешті до краплі зібрався в мені…”
Світ нарешті до краплі зібрався в мені.
Був колись я у нім, як листочок на вітті,
Та дозиметром став у шаленому світі.
Все живе посилає мені позивні.
Світ за мене, а я ж бо за нього в одвіті
Перед власним сумлінням і перед людьми,
Перед тим, що минуло, і перед прийдешнім,
Перед тим, чи заквітнуть на весну черешні,
Чи під тими черешнями будемо ми…
Як там Волга, Севан, як поводиться Ніл?
Ще, здається, створили не скрізь кос-арали…
Не шкодуємо сил, не шкодуємо сил!
Розорали степи до підніжжя могил,
А деінде й могили самі розорали.
Звір приходить з поклоном до людських осель
На прожиток мізерний собі торбувати.
По степу не річки вже течуть – річенята,
В них за літо стають на крило каченята
І чомусь не летять за тридев’ять земель…
Як засніжився ліс, затужив краєвид, –
Лось в садибу заглянув, просивсь на зимівлю.
Ми його запросили к собі на обід,
Пригостили, як мовиться, хлібом і сіллю.
Він скривився і промовив: – А де гербіцид?
Обступили мене і зайці, й хом’яки
На цілинному просторі аеродрому:
– Ти гадав, що повикурять нас літаки?
Зразу страшно було, та привикли-таки,
Нині й жити не можем без їхнього грому.
Індикатори-очі ввімкнула сова
І просвердлює темінь, досліджує хащі:
– Хто там плеще, що ніби майбутнє пропаще?
Обстановка у наших лісах плюсова,
Тільки в хащах машин малувато хіба що…
І, скажіте, навіщо цей клопіт мені
В хаті, Всесвіті, в боліснім серці на дні?
Дзвони, фони… І дні – як солдати.
Все живе посилає мені позивні.
Може, іншому смертному їх передати?!
(2 votes, average: 2,50 out of 5)