ПТАХОКВІТКИ З ПЕТРИКІВКИ
Біжать з усієї Вкраїни
Плаци, котеджі, хати,
Зупиняються коло тину,
Питають дорогу до Тетяни Пати.
Біжать із села і міста,
А тих доріг аж триста.
Хай там зима чи літо, –
Живуть в Петриківці квіти.
Ти їм хоч голову одкрути,
А вони полишають хати
Та й летять у світи.
Ти їм хоч що роби,
А вони через долини та горби
Летять – зі стіни чи комина,
Віконниць, скринь та з нашого спомину
На віялки і безтарки –
Молодюсінькі квіти, не перестарки, –
Летять без жодної візи,
Всюдисущі і свавільні,
На машинне залізо,
На вивіски артільні,
А далі – на папір,
На дерев’яні дошки,
На пластмасові плакети…
Ну що, товариші непоети,
А ви казали: квіти – це тобі не пташки…
Ти їм хоч що роби,
А вони таки мають крила,
Очі й дзьоби.
Перепурхнуть на місцеві базари,
А далі – на столичні і міжнародні,
І їм ніщо – ні зловісні хмари,
Ні чорні круки, ні моря, ні безодні.
Гар нюні, гарнесенькі, гарні,
Діти мої, птахоквіти!
Хто там казав,
Що ми незугарні?
А вони перепурхують на манішки,
Пілки й рукави:
Живи! Живи! Живи!
Побачать люди кучерявку, оту мальовку,
Та й скажуть: – Ловко! –
Ото як вродилося
Під рукою казкаря
“Во время оно”,
Так і світить, як зоря,
Калинове гроно,
Тільки тепер подесятерилася його сила,
Бо має крила.
З нашої долі, з наших реалій –
До Парижів летять та Монреалів.
Так і кличуть охочих: – Купи! Купи!
Здолай бар’єри товпи,
Та купи!
Не хочеш купляти, – даруємо так.
Що нам той нещасний буржуйський п’ятак!
Не продається душа!
Одійди од коша!
Не скандальте, колишні одесити, ша!
Ось зараз Пікуш Андрій
(Зачаруй їх, безкрилих, серця обігрій!)
Пензликом поверне
Трохи з півночі, трохи з півдня –
І матимеш багряного півня,
А той скочив на синхрофазотрон,
Як на трон,
Та як закукурікає!
Товпа обступила, дихнуть не дає чоловікові,
Бо вся виставка модерна
Стала враз українським селом,
Та й сміється над всесвітянським злом.
Ну що, пахнуть Андрієві кольори?
Хто хоче – бери!
Кладемо на душу, як на петриківський таріль,
Хліб і сіль,
А ще можем, скажімо, яблука чи виноградні китиці
(Що там іще на городі є?).
Інше ж виночерпіє і чревоугодіє
Піддаємо критиці.
Тим часом з петриківських хатів
Новий гурт птахоквіток полетів.
А вже його споряджали в дорогу
Джинсові правнуки Пати…
І ти?
А сиві зозулі на калині
Кують собі од віку й донині,
А в’юнкі вусики квасолі
Лоскочуть крила
Нашої пісні і нашої долі.
(3 votes, average: 4,00 out of 5)